Коли людина переживає серйозну травму, її психіка, пам’ять і сприйняття реальності змінюються. Ці зміни можуть вплинути на те, наскільки її спогади точні, послідовні й стабільні. А отже — на надійність її показань у суді. Для справедливого судового процесу важливо враховувати, що травма — це не просто почуття, а змінена здатність пам’ятати, описувати й розповідати.

У судовій практиці показання свідків традиційно оцінюються за їхньою логічністю, послідовністю та стійкістю у часі. Передбачається, що людина, яка говорить правду, зможе відтворити подію відносно однаково під час повторних допитів, з чіткою хронологією та стабільними деталями. Однак при ПТСР така модель пам’яті часто виявляється недоступною. Це відбувається тому, що травматичний досвід порушує сам спосіб зберігання та відтворення інформації.

Травматична памʼять як розлад системи

Психологічна травма впливає не лише на емоції, а й на саму систему пам’яті. При посттравматичному стресовому розладі порушується не один окремий процес, а спосіб, у який мозок записує, зберігає та відтворює пережиті події. Після травми людина може плутатися в тому, що було "до", а що "після", забувати деталі, які здаються другорядними, але можуть бути важливими для розуміння ситуації або судового аналізу. При цьому деякі фрагменти (особливо емоційно насичені) можуть запам’ятовуватися надмірно яскраво й нав’язливо, тоді як інші повністю випадають із пам’яті або спотворюються.

Це відбувається тому, що травматична пам’ять "не вкладається" в особисту історію, не отримує завершення і продовжує існувати ніби поза часом. Деякі люди, які пережили шокову травму, пам’ятають те, що сталося, до найменших деталей, але при цьому не можуть осмислити подію, інтегрувати її в досвід і надати їй значення — через що стресовий розлад зберігається роками. Інші, навпаки, пам’ятають подію фрагментарно або не пам’ятають її зовсім, хоча тіло й психіка продовжують реагувати так, ніби загроза все ще присутня.

Розбіжності між експліцитною та імпліцитною пам’яттю

Памʼять — це не просто "сховище фактів". Мозок обробляє інформацію і зберігає її у вигляді: образів, емоцій, тілесних відчуттів, думок, поведінкових імпульсів. Існує два ключових види пам’яті:

1. Експліцитна пам’ять — свідома, така, що піддається вербалізації. Вона дозволяє людині розповісти історію свого життя, описувати події словами, вибудовувати хронологію, розуміти причинно-наслідкові зв’язки, а також тісно пов’язана з мовленням і мисленням.

2. Імпліцитна пам’ять — несвідома, зберігає автоматичні реакції, тілесні відчуття, умовні рефлекси, емоційні відгуки й поведінкові патерни.

Травматична подія легше й швидше фіксується саме в імпліцитній пам’яті — на рівні відчуттів, страху, тілесних реакцій. При цьому експліцитне оформлення може не відбутися взагалі. У результаті тривожні емоції, тілесні імпульси та поведінкові реакції існують без контексту і часових меж. Людині може бути складно швидко добирати слова, формулювати зв’язну розповідь, утримувати лінію оповідання та відповідати на уточнювальні запитання без посилення дезорганізації. Під час жорсткого або багаторазового допиту цей стан може посилюватися, а показання — ставати ще менш структурованими.

Роль гіпокампа: порушення хронології

Існує обґрунтоване припущення, що в окремих випадках ПТСР розвивається саме тому, що травматичний спогад залишається виключеним з експліцитної пам’яті. Додаткову роль відіграє робота гіпокампа — структури мозку, що відповідає за запис, зберігання і відтворення спогадів, а також за їх розміщення на часовій шкалі життя.

Під час екстремальної загрози активність гіпокампа часто пригнічується. Його нормальна функція обробки та "упаковки" події стає недоступною. Через це травматична подія:

• не отримує чіткого "початку" і "кінця";

• не сприймається як завершена;

• не фіксується як минуле.

Людина не відчуває себе такою, що вижила, — психіка продовжує реагувати так, ніби загроза все ще триває. Саме тому травматична пам’ять при ПТСР не живе в минулому, а вторгається в теперішнє, порушуючи відчуття часу, безпеки й цілісності досвіду. У судовому контексті це часто трактують як нелогічність, хоча насправді це відображає особливості травматичної обробки інформації.

Поведінка свідка: хибні сигнали в суді

Порушення емоційної реакції при ПТСР можуть вводити суд в оману. Можливі дві протилежні реакції:

• емоційна онімілість: мовлення спокійне, рівне, без виражених почуттів;

• різке емоційне переповнення під час відтворення окремих фрагментів.

Жодна з цих реакцій не вказує на неправду. Вони відображають захисні механізми психіки: або пригнічення емоцій, або їх неконтрольовану активацію при повторному контакті з травмою. Судова оцінка, заснована виключно на зовнішньому враженні про те, що "хороший свідок" повинен бути спокійним, у таких випадках може бути помилковою.

Кожне відтворення травматичної події — це не просто розповідь, а повторна активація системи загрози. Без урахування психологічного стану свідка повторні допити можуть посилювати фрагментацію пам’яті, знижувати впевненість у власних словах, викликати флешбеки й емоційні зриви, а також призводити до ще більших розбіжностей у показаннях. Тому невідповідності можуть бути не вихідною проблемою, а наслідком самого процесу допиту.

Суду й адвокатам, працюючи зі свідками з ПТСР, слід враховувати, що травмовані свідки — це не просто емоційно вразливі люди, а ті, в кого внаслідок пережитої загрози можуть бути реально порушені механізми пам’яті, уваги, орієнтації в часі та відтворення подій. Їхні показання формуються не за класичною логікою раціональної розповіді, а в умовах зміненої роботи психіки. Оцінювати такі показання за стандартними критеріями послідовності та сталісті — означає від самого початку спотворювати картину.

Важливо розрізняти умисне спотворення й травматичну фрагментацію. Юридична логіка часто орієнтована на намір: збрехав — отже, хотів ввести в оману. Психологічна реальність травми працює інакше: людина може бути щирою, але не мати повного доступу до власних спогадів. Без розуміння цієї різниці оцінка показань втрачає об’єктивність.

Працюючи з травмованими свідками, особливо важливо:

• давати достатньо часу на відповіді;

• уникати пришвидшення та тиску;

• підтримувати нейтральну, безпечну атмосферу;

• мінімізувати повторну ретравматизацію.

Підключення спеціалістів підвищує якість судової оцінки. Психологи та психіатри можуть пояснити суду, як саме ПТСР впливає на пам’ять і поведінку, допомогти відрізнити ознаки травми від симуляції, а також надати висновок про можливі обмеження достовірності показань. Така експертиза не підміняє юридичну оцінку, а робить її точнішою й обґрунтованішою.

Справедливість у таких справах потребує не посилення жорсткості допиту, а професійного розуміння меж людської психіки. Урахування травми — це не поблажливість, а необхідна умова об’єктивного та коректного правосуддя.

Психологічне вигорання як втрата внутрішнього "Я"

У статті пояснюється, що таке психологічне вигорання, як воно пов’язане з втратою внутрішнього "Я", чому люди поступово перестають відчувати себе та як починається відновлення. Розглядаються основні ознаки, причини і перші кроки повернення до внутрішньої опори.